Яворів та його водоспади
Уперше на Косівщину я
зазирнув восени 2019 року (який нині інакше як благословенним не назвеш), зі
сторони Чернівецької області, коли заскочив у Кути, що знаходяться буквально
через річку від Вижниці. Другий раз уже був ґрунтовнішим і більше спрямованим
на огляд природи і самого райцентру. Припало це все на подовжені травневі
вихідні, у які народ масово займався виносом пластикового сміття і бухлішка на
кладовища. Прямим автобусом із Франика, що зручно, одразу заїхав не в сам
Косів, а в одне з найближчих та найцікавіших передмість – село Яворів.
Із Яворова буквально рукою
подати до пари близьких хребтів, відносно відомої гори Терношори (місце сили і
все таке) та кількох водоспадів, із яких я ліниво вибрав два найближчі до
центру села. Знайти їх виявилось на місці легко, а от по картах наперед було не
дуже зрозуміло.
2. Перший і простіший у
пошуках зветься Яворівський Гук. Іти до нього треба перпендикулярною до траси
дорогою, що починається за церквою, плавно набираючи висоту. Розмаїття пейзажів
додається, само собою.
3. Карпати сурового режиму.
4. Неймовірна природа,
церква у блясі і «річка» сміття прямо з кладовища – таке часте поєднання для
гірських сіл.
5. Та все ж краса домінує.
6. Йти треба до бесідки над
дорогою, перед якою є непримітна стежка направо.
7. Майже одразу доведеться
перелізти чийсь паркан, до нього навіть східці приладнали, щоб ніхто не
сумнівався про правильність вибраного шляху.
8. Повз пару покинутих хат
і ціле поле глухої кропиви…
9. …яке також сурового
режиму…
10. …потрапляємо на широкий
безмежний простір. Усі низини і заплави були суцільно вкриті жовтими квітами,
назву яких я не знаю, звісно ж.
11.
12. Та все ж треба
вертатися до водоспаду, його тут уже можна ловити по звуку. Звертаємо ще раз
направо, і йдемо паралельно руслу річки. Він утворюється потічком, що впадає в
неї з протилежної сторони.
13. Це найвищий водоспад на
околицях Косова, складається із каскадів загальною висотою 6 метрів.
14.
15. Понад руслом можна
видертись до його верхів’я, що я і зробив сам не знаю навіщо, бо там нічого
такого, а от підйом-спуск досить слизький.
16. На зворотньому шляху
зазирнув і до церкви, як же без неї. Збудована в 1926 році, на цьому ж місці
було мінімум дві попередниці. Одноверха, хрещата в плані, від початку була
дерев’яною, звісно, але часта нині хвороба «бляхізації» не обійшла її стороною.
17.
18. У меншій мірі така ж
доля спіткала і дзвіницю.
19. Проте на храмовий
пагорб варто піднятися хоча би заради краєвидів навкруги.
20.
21. Видно здалеку і саму
церкву, якраз дорогою до других водоспадів.
22. Звуться вони
Сокільськими, або ще дуже скромно – Яворівська Ніагара. До них було йти
незрозуміло як, gps-трек
намальований напряму поверх річки і хат. А насправді якось так:
23. Поворот на першу вулицю
біля зупинки, а далі можна орієнтуватися на вказівники до форельного
господарства. Через чужі двори і хвіртки теж доведеться проходити, як і
підвісним мостом над Рибницею.
24.
25. Безпосередньо за мостом
починається саме господарство, іти до водоспадів треба просто крізь нього (і
очевидно, краще вдень, бо собаки там здорові, але в цей час закриті). Нижній
каскад:
26.
27. За що їм дяка, зробили
дерев’яну стежку і сходи до горішніх каскадів. Один зовсім маленький:
28. Зате протікає повз
гігантського «курячого бога».
29. І найбільший:
30. Він же у фрагментах:
31.
32. Навкруги Яворова можна
ходити ще довго, та в мене були трохи інші плани, тому одразу звідти поспішив
на зупинку. А навколо буяла справжня прикарпатська весна.
Комментировать
По материалам: http://blog.i.ua/user/3593109/2372252/